II

Andriy-Golosko.jpg

«не роблячи нічого»

зрівняні в облозі

рудименти берегів

як невідомі

продовження послань  

 

перед заглибиною  

 

залізний ланцюг

що надовго йде на дно  

.

створення

імені

як розвиднення

вікон

кімнати

в яку

ніколи не

потрапляло

світло  

 

.

 

нестеменність цифр

чи можливе потворне

осягнення  

 

початку  

 

в якому

невідклично відбувається

втихомирення  

.

пережито

переконання

в дещицях

підлоги

обличчя

до якого не

повернутись

я чую голос

з вулиці

що безслідно

зникає  

.

на вершинах знаки

величезне каміння мох і вода

і жодних людей

якщо дивитися довго

поки не заболить

спроможність пояснити

складність життя почне

повільно бовваніти  

 

це ж смішно

постійно наважуватись

але й радісно

 

ніби переживання миті

коли вдалось

роздивитися вогонь

з усіх сторін  

 

.

серед безмір’я згасань

наближення світанку  

 

і спокій

як в людини наодинці

з твариною  

 

ніхто не наважиться  

.

навпроти над парканом

верх чоловіка важко

рухається вперед  

 

шкіра і кістки без імені  

 

по втупленому погляді помітно

вантаж в обох його руках

який нікому віддати

 

здається таємниця що з

дитинства заповнювала його

ось-ось проступить назовні  

 

щоб блиснути чимось темним

на кшталт моря  

 

.

навіть в найспокійніші часи

вихід в магазин

крізь раптове осоння

викриває в тобі в’язня

чиє життя

подібно до бігу

на великому пустирі

розгромадженого піску

з разючим

прагненням

говорити і замовкнути  

 

.

 

засніжене відлюддя свеаланду

машина пересуває моє тіло

автострадою  

 

наче раптово

зі спогляданням

прагнення виходу  

 

відчуваю як північ проходить

крізь мене

це камінь у зародку  

 

я можу помилятися

 

.

 

явлений

посторонок втечі  

 

сонце

трясеться як обличчя

при падінні  

 

не роблю нічого